Луцевич Юрій Миколайович

Луцевич Юрій Миколайович народився 6 вересня 1971 року в с. Високе Борзнянського району Чернігівської області. Закінчив школу, розпочав навчання у Знам'янському ПТУ. Не закінчивши навчання, був призваний до лав збройних сил. Служив у прикордонних військах. З 1989 по 1991 рік солдат Луцевич проходив строкову військову службу у військовій частині № 2393 на посаді старшого кабельника.

Після служби в армії та закінчення училища повернувся в Помічну, і з 2000 року працював у Помічнянському локомотивному депо помічником машиніста електровоза. Колеги та друзі пам'ятають його як добру, сильну мужню і патріотичну людину.

У 2022 році, з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну Юрій Миколайович не залишився осторонь і 28 лютого 2022 року добровільно став на захист Батьківщини - без вагань, з переконанням у серці, що його місце там, де захищають рідну землю.

Проходив службу у військовій частині А-7093 на посаді гранатометника.

18 травня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тошківка Сіверсько-Донецького району Луганської області. З того часу й до березня 2025 року вважався зниклим безвісти.

Юрій не шукав відмови. Він обрав шлях воїна - складний, небезпечний, але гідний. Він пішов на війну не заради нагород, а заради миру, за нас, за наших дітей, за Україну. Його серце билось у ритмі Батьківщини.

Юрій Луцевич до останнього подиху залишався вірним присязі.

Ми не маємо права забути його ім'я, не маємо права дозволити, щоб його жертовність стала лише віхою в історії. Він - частина нашої нації, нашої пам'яті нашого болю і нашої гордості. Його подвиг назавжди залишиться у наших серцях.

Похований Юрій Луцевич 15 травня 2025 року на кладовищі «Жовтневе» в місті Помічна Новоукраїнського району Кіровоградської області. 

Без люблячого сина залишилися мама й батько, без чоловіка - дружина Олена, без батька - донька.

Вічна та Світла Пам'ять про мужність та відважність Героя-захисника назавжди залишиться в наших серцях!

Слава Герою!

Світлій пам'яті 

Луцевича Юрія Миколайовича
Травень цвів вишнево і бузково.
Прилетів лелека до гнізда.
А ти лежав, обнявши землю й небо
Душа пішла додому навмання.
Чекали всі – ось завтра обізветься,
Але… лиш час ішов у небуття…
А ти десь був – уперше чи востаннє –
Над домом рідним птахом пролітав.
Вечірнє сонце мати проводжала.
Вранішню зірку батько зустрічав.
А ти мовчав. Лиш крапелька росою
Котилася на зранені серця.
Запалим свічку й тихо пом’янемо
Героїв, тих, хто бились за свободу.
А ворога назавжди проклянемо
За те, що убиває цвіт народу. Vysochanska Otg

 

Платформа пам'яті Меморіал

Історія життя

Юрій народився 6 вересня 1971 року в селі Високе Чернігівської області. Жив у місті Помічна на Кіровоградщині. Вступив до Знам’янського професійного ліцею, який закінчив уже після проходження строкової служби в прикордонних військах. З 2000 року працював у Помічнянському локомотивному депо на посаді помічника машиніста електровоза. Він обожнював риболовлю – біля води душа відпочивала. Також захоплювався полюванням.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій добровільно став на захист України. Служив гранатометником у 9-му окремому стрілецькому батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.

«Один із побратимів, якого врятував мій чоловік, згодом став батьком донечки. Колись він розкаже, що дядя Юра подарував їй життя», – розповіла дружина Олена.

«Завжди пам'ятатиму особливе і любляче «Доцька», яке лунало з теплом і батьківською любов'ю. А татова усмішка завжди була щирою, ніжною, мов промінчик. Тато був підтримкою та опорою. З ним я завжди була в безпеці. У будь-яких моїх починаннях, кроках до чогось нового він був поруч. Кожен мій приїзд у гості до тата – це його бажання створити комфорт і затишок. У нас навіть були свої традиції: особливі гарячі бутерброди, суп харчо або плов, які тато дуже смачно готував з любов'ю. Ми могли дивитися програми про рибалку, історичні фільми та бойовики, і хтось із нас обов'язково засинав. Тато завжди мене притуляв до себе, обіймав і цілував. Ці щасливі моменти назавжди залишаться в пам'яті та серці», – сказала донька Галина.

«Моє Сонце – так називали ми одне одного. 10 прекрасних років разом – це було справжнє життя, наповнене теплом, турботою та спокоєм. Відчуття єдності між нами було з першого дня. Юрій був надзвичайно добрим, врівноваженим і розумним чоловіком. Його спокій завжди був моєю опорою. Він працював помічником машиніста електровоза – професія, що потребує витримки й уваги, і саме таким він і був. Колеги згадують його лише добрим словом.

Я вдячна йому за кожну мить, за кожен ранок, коли я прокидалася поруч із ним. За його любов, підтримку і тепло. Мені його страшенно не вистачає… Я сумую щодня. І водночас я знаю – його світло живе в мені. Моє Сонце ніколи не згасне», – додала дружина.

Поховали воїна у місті Помічна на кладовищі «Жовтневе».

Вдома на нього чекали батьки, дружина, донька, брат, онука та племінниці.

Інформація про Юрія Луцевича на сайті Височанської ОТГ Ніжинського району Чернігівської області "ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ"

15 травня, на будівлі Височанського ліцею з’явилася ще одна меморіальна дошка – Герою, який віддав своє життя за Україну - 

Юрію Миколайовичу ЛУЦЕВИЧУ

"Свого часу він навчався у цих стінах, вони були для нього рідними. Далі доля повела його у світ, як і десятки, сотні випускників нашого закладу освіти. Наш обов’язок – пам’ятати кожного, хто став на захист держави і віддав найцінніше – своє життя. ВОКСМС Височанської ТГ

Відкрили дошку пам’яті батько та брат загиблого. 

Присутні поклали квіти до меморіальної дошки. 

Виступив перед зібранням голова Височанської громади Олег ВАСИЛЕНКО. Він нагадав присутнім про щоденну Хвилину мовчання в пам’ять загиблих Захисників. Висловив рідним, близьким, усім, хто знав Захисника, слова щирої вдячності та підтримки. 

Ця війна – це не просто війна. Не за території, не за ресурси. Це війна на знищення. Війна за існування та виживання. За історичну пам’ять. Нас як народу, як нації. Меморіальні дошки пам’яті потрібні не мертвим. Вони потрібні живим. Бо людина живе доти, доки її пам’ятають! Дякуємо усім, хто прийшов. Це дуже важко. Це важливо. Це необхідно.

Моліться, люди України,

За тих, хто на передовій!

Моліться за чужого сина,

Щоб вас колись потішив свій!

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЯМ!

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ!"