Народився 06.07.1982 року
Навчався у Помічнянській ЗШ І-ІІІ ст. №2 (нині ліцей "Універсум")
Все його життя було пов'язане з містом Помічна.
Після закінчення Київського залізничного технікуму, з 2002 року працював у Помічнянському локомотивному депо машиністом електровоза.
Мешканці громади пам'ятають Бабіча Костянтина, як віддану, чесну, сильну духом, патріотичну людину.
Після вторгнення російського загарбника на територію України, Костянтин прийняв мужнє рішення і з перших днів вступив на захист нашої Батьківщини, своєї родини, всього народу України.
Сергій Ващенко (голова профспілки Локомотивного депо ст. Помічна) згадує:
- Усім своїм життям, ставленням до родини, любов'ю до матері, до рідних і близьких, своїм відношенням до роботи він доводив, що є справжнім українцем. Не любив і не поважав ухилянтів, СЗЧ, самострілів...
У нього не було "50 відтінків сірого", у нього було одне - або ти такий, або ти інакший... Якщо ти інакший, ти - не товариш.
І коли Костя прийшов до мене на другий день повномасштабного вторгнення і оголосив, що йде з речами до воєнкомату, я сказав: "Костю, ти спеціаліст, у тебе двоє дітей! Куди?"
А він відповів: "А якщо не я, то хто?"
І ось ця фраза, заяложена у всіх книжках і дешевих фільмах, з його вуст прозвучала так, неначе я почув її вперше...
А далі він спитав: "А чи підуть...?"
На що я відповів: "Мабуть, ні".
Тоді він сказав: "Значить я піду за всіх"
Костянтин проходив службу по мобілізації на посаді старшого оператора вогнеметника 3-го окремого полку спеціальних операцій.
Помер Бабіч Костянтин Володимирович 13 вересня 2024 року у наслідок отриманих напередодні, 12 вересня, травм, несумісних із життям, під час вогневого зіткнення з противником у районі населеного пункту Мала Токмаківка Запорізької області.
Мати Раїса втратила сина, дружина Олена і двоє синів залишилися без чоловіка і батька...
Похований Бабіч Костянтин 16 вересня 2024 року на кладовищі «Жовтневе» в місті Помічна Новоукраїнського району Кіровоградської області.
Вічна пам'ять і слава Герою!
Розкинула з розмаху по землі:
Когось змололи кровожерливі жорна ,
Когось скалічили, убили на війні.
Хтось опинився на землі нерідній,
Не пустить корні і не проросте,
Когось по полю ще ганяє вітром,
Хтось на сухій та рідній теж помре...
А скільки тих зернин... то чиїсь долі...
А жмені вже наповнені... спинись....
Немає місця в українськім полі...
"Будь проклята війна ! " - лиш вирвалось увись...
На зеленім полі, під сонцем ясним,
Ти грав за "Локомотив" сміявся й радів.
М'яч влучав у ворота - і злітав крик,
Ми тоді ще не знали, що зміниться світ...
Помічна пам'ятає зелений майдан,
Де ти бився за м'яч, ніби йшов "на таран",
Сонце грало на формі, сміх бив через край,
Ніхто не чекав, що прийде інший край...
Поле змінилось...трава стала пил...
Ти пішов у спецназ, серце мужнім зробив!
Позивний твій "Кіт"- швидкий і тихий крок,
З побратимами разом тримаючи фронт,
Запоріжжя горіло, летів свинець,
Ти стояв до кінця, як вірний боєць.
Ми запам'ятаємо твій погляд ясний,
І що "Кіт" повернеться у наші сни...
Немає коментарів:
Дописати коментар